Спогади Катерини Рапай – оповідь-свідчення про знаний і незнаний художній Київ другої половини ХХ століття. Нариси про близьких – родину Якутовичів, Григорія Гавриленка, Сергія Параджанова і найближчих – бабусю Зінаїду Йоффе та батьків Ольгу Рапай-Маркіш і Ніколая Рапая сплетені із розповіддю про власне дитинство і навчання в Художньому інституті.
Слово Катерини добре, чутливе, та, водночас, ретельне і без маскувань, − власне, як і належить розповідати історію. (more…)
Книга на сайтівидавництва
Микола Зеров (1890–1937) – ключова постать в історії національно-культурного Ренесансу 1920-х рр. Літературознавець, лідер «п’ятірного грона» поетів-неокласиків, полеміст, блискучий перекладач, київський Золотоуст, чиє ораторське мистецтво справедливо вважається неперевершеним, «живе срібло», за визначенням друзів, – усе це грані однієї творчої особистості.
Другий том вибраних праць українського соціолога Ольґерда Іполита Бочковського (1885–1939) містить його розвідки: Т. Ґ. Масарик, національна проблема та українське питання (1930) та Боротьба народів за національне визволення. Націологічні нариси (1932). Третя робота – Вступ до націології (1991–1992) – є викладом основних положень започаткованої Бочковським теорії виникнення, формування та розвитку модерної нації, яку він назвав націологією. 
Перший том вибраних праць українського соціолога Ольґерда Іполита Бочковського (1885–1939) містить три його ранні праці: «Фінляндія і фінляндське питання» (1916), «Поневолені народи царської імперії, їх національне відродження та автономічні прямування (до національної справи в Росії)» (1916) та «Національна справа (Статті про національне питання в зв’язку з сучасною війною)» (1918, 1920). У цих роботах науковець виклав свою концепцію національного відродження поневолених народів, їхнього перетворення у модерні нації та змагання за здобуття або відродження власної державності. До тому включені також три статті Бочковського 1933 р. з критикою позиції західноєвропейських політичних діячів щодо Голодомору та терору в підрадянській Україні. 
У книзі зібрані свідчення учасників Майдану про допомогу постраждалим. Першу частину текстів складають спогади про медичну (і менше – соціальну, психологічну, правову та іншу) допомогу майданівцям та їхнім родичам у Києві та Україні. Зафіксовано безпрецедентний досвід самоорганізації людей, який має бути осмисленим і стати важливим для національної пам’яті сучасників, та майбутніх поколінь. У другій частині книги представлені розповіді про міжнародну солідарність в організації допомоги постраждалим. Така взаємодія з іншими країнами не має аналогів у нашій історії і варта того, щоб бути зафіксованою – як вдячність і пам’ять для наших закордонних друзів. 
