Борис Забарко, историк и глава Ассоциации бывших узников гетто и нацистских концлагерей, в рамках совместного проекта издательства “Дух і Літера” и канала Ukrlife.TV рассказал о сборнике воспоминаний людей, переживших Холокост, и о важности таких сведений для истории современной Украины и Европы.
Керівник: Леонід Фінберг
Ольга Рапай-Маркіш (1929–2012) – донька розстріляного у справі Єврейського антифашистського комітету поета і драматурга Переца Маркіша і репресованої як «член родини зрадника Батьківщини» філолога Зінаїди Йоффе, падчерка розстріляного за «український націоналізм» мовознавця і перекладача Бориса Ткаченка. Вона сама пережила заслання і поразку в правах, розділила трагічну долю безлічі своїх сучасників.
Проте самі твори Ольги Рапай у дивний спосіб суперечать її біографії, ніби кидають їй виклик — і водночас є невіддільними від її долі. Світ кераміки Рапай – це чудове й унікальне переплетіння традицій і казки, міфології і побуту. Це яскравий світ, де поряд у злагоді живуть люди, тварини, птахи і фантастичні істоти.
Керівники: Дмитро Стус, Олексій Сігов, Леонід Фінберг
Постать Василя Стуса, як мало кого іншого, дає для цього багатий матеріал, адже поет був причетний до всіх найважливіших процесів і больових точок нашої історії в другій половині минулого століття. Віртуальний музей представлятиме історію життя і творчості Василя Стуса в контексті історичних, політичних і культурних подій ХХ століття, показує його особистість через репліки друзів і ворогів, рукописи і речі, вчинки і щоденникові записи, живі голоси й мистецькі інтерпретації.
Віртуальний інтерактивний музей – це вікно в приватний світ людини і водночас – частина великої історії, що складається з мікроісторій реальних людей. У Віртуальному музеї автори планують показати, як XX століття впливало на формування Василя Стуса і як сам поет впливав і продовжує впливати на український соціум своїми творами, вчинками і, врешті, самою присутністю. Такий погляд на історію дає змогу глибше зрозуміти причини того, що відбувається в Україні та її культурі сьогодні, а також запропонує молоді приклади пошуку себе у світі.
Музей Василя Стуса існуватиме у віртуальній формі: кожен відвідувач зможе побачити Стусові рукописи, приватні речі та фотографії, почути його голос та найцікавіші мистецькі інтерпретації його творчості. Передбачено й зворотний зв’язок із відвідувачами, – старшокласниками, студентами, вчителями та викладачами – аби пріоритетно висвітлювати та пояснювати найцікавішу для них інформацію.
Керівники: Леонід Фінберг, Наталя Риндюк
Донедавна в єврейських школах України були практично відсутні навчальні матеріали, що висвітлювали історію та художню культуру євреїв, які впродовж століть проживають на теренах нашої країни. Учні таких шкіл хоча б якоюсь мірою вивчали єврейську складову історії західної цивілізації, натомість про минуле єврейської громади України вони не дізнавалися практично ні про що інше, окрім трагічних сторінок погромів та Голокосту.
Мета проєкту полягала в тому, щоби змістити акценти викладання єврейської історії та мистецтва України, продемонструвавши довгу історію співжиття та українсько-єврейських взаємин, а також надзвичайно багату культурну спадщину євреїв України.
В результаті проєкту було написано, видано, презентовано та запроваджено в навчальний процес два посібники: «Сторінки єврейської історії України» та «Сторінки єврейського мистецтва України» (обидва – «Дух і Літера», 2018).
Керівник: Леонід Фінберг
За роки незалежності України чимало було зроблено для осмислення українського дисидентського руху 1960-80-х років. Вийшли друком численні збірки творів Василя Стуса, Валерія Марченка, Зиновія Антонюка, Миколи Руденка та інших. У видавництвах «Смолоскип», «Фоліо», «Дух і Літера» тощо було видано вражаючі книги спогадів Мирослава Мариновича, Семена Глузмана, Зиновія Антонюка, Йосифа Зісельса, Світлани Кириченко, Василя Овсієнка та інших.
З’явилося декілька досліджень про історію дисидентського руху. Водночас усі ці видання є першоджерелами, важливими для сучасників подій, але не орієнтованими на наступні покоління. Адже фундаментальні книги, як правило, читають про свій час, а інші періоди історії людей (не дослідників) цікавлять менше. Але надзвичайно важливо, щоб етос та дискурс, концепти та тези українського дисидентського руху стали значимими для наступного покоління.
Для цього той масив текстів, який склався дотепер, необхідно було впорядкувати, систематизувати та представити для наших молодших сучасників. Саме сьогодні, на новому історичному етапі, після подій Майдану, стало можливим і більш глибоке осмислення дисидентського руху як передісторії мужності героїв Майдану та війни на сході України.
У світовій практиці існував відповідний досвід: книги, які описують найбільш значимі події національної історії, видаються у вигляді антологій. Така антологія текстів «Дисиденти» («Дух і Літера», 2018) і стала результатом цього проєкту.
