Книга про скульпторку Ольгу Рапай-Маркіш (1929–2012), одну з найвідоміших постатей в царині української кераміки, розповідає про неї та її творчість. Донька розстріляного у справі Єврейського антифашистського комітету поета і драматурга Переца Маркіша і репресованої як «член родини зрадника Батьківщини» філолога Зінаїди Йоффе, падчерка розстріляного за «український націоналізм» мовознавця і перекладача Бориса Ткаченка, Ольга сама пережила заслання і поразку в правах. Вона розділила трагічну долю безлічі своїх сучасників. Сам світ її робіт у дивний спосіб суперечить її біографії, ніби кидає їй виклик – і водночас є невіддільним від її долі. (більше…)
видавництва
Його називали Моцартом українського перекладу, а водночас найбільшим творцем і знавцем житейських анекдотів. Його «Декамерон» і «Дон Кіхот», «Фауст» і «Пані Боварі» не лише виповнили скарбницю національної культури, але й переінакшили розуміння міжкультурного діалогу. Три з половиною тисячі перекладів із 18-ти мов, 6 лексикографічних словників – і це далеко не все з його доробку, а головне – вміння перетворити власне життя на витвір мистецтва. Ця книжка про великого характерника і скромника, що за життя став легендою. Однак в основі її правдиві свідчення, переплетені численними невідомими фактами, дослідженнями й світлинами. 
Збірка есеїв, «монтажі», як її називала Дебора Фоґель, постала не тільки з листувань (сьогодні зниклих) із Бруно Шульцом, але і з її власних, оригінальних естетичних теорій. Фоґель захоплювалась конструктивізмом у живописі та модернізмом у літературі, але глибоко в душі залишилась митцем-ліриком. Своїм текстам вона старалась надати рис газетного репортажу, композиції, складеної з окремих швидких знимків, таких, що наче не зазнали відбору. Її герої, навмисно схематичні і схожі на манекенів, гуляють вулицями вигаданого, геометричного міста, яке нагадує то Париж, а то Львів. 
