У програмі “Дух і Літера” на Ukrlife.tv докторка історичних наук Олена Стяжкіна говорила про свою нову книжку “Стигма окупації: Радянські жінки у самобаченні 1940-х років” та про сам феномен радянського крізь призму мови та повсякденних практик. (більше…)
Це остання прижиттєва книжка Богдана Жолдака. Власне, авторів тут двоє: сам Богдан і його мама, Єва Нарубина. Їхні спогади про видатного українського поліглота Миколу Лукаша вільно чергуються, взаємопідхоплюються, і в підсумку виходить своєрідний дует. Зрештою, вони обоє і в житті були таким дуетом. Пригадується середина 1980-х, коли Богдан іще був персонажем андеґраунду й не видав жодної книжки, а ширша публіка знала його лише як автора інсценізації «Конотопської відьми» для столичного театру імені Франка (Єві Устимівні в тій п’єсі належали тексти пісень: «куди хочеш – туди йди, що захочеш – те й роби!»). (більше…)
“The Other History of Ukraine”: часопис New Eastern Europe про “Сторінки єврейської історії України”
Джерело: Kateryna Pryshchepa. The Other History of Ukraine [рец. на: Сторінки єврейської історії України: Навчальний посібник для учнів ліцеїв. – Київ: Дух і Літера, 2018] // New Eastern Europe. – 2019. – No. 2. – P. 167–170.
Книжка київського дослідника літератури й медицини Юрія Віленського вийшла в українському перекладі з російської. Її можна вважати розлогим нарисом про біографію і творчість одного з найбільш визнаних радянських письменників середини ХХ століття — властиво, за сьогоднішньою неузгодженою термінологією, його можна назвати російським письменником або українським російськомовним, російським письменником України тощо. Акцентую на цих потенційних означеннях, оскільки Некрасов є одним із символів цього дискусійного прошарку культури на українсько-російському дискурсивному кордоні.
Спираючись на хронологічну послідовність, Віленський змальовує вузлові події та етапи життя письменника. Паризьке дитинство, київська юність, потім війна, повернення з неї і тріюмф книжки «В окопах Сталінграда». Цей твір добряче вибивався із соцреалістичних стандартів, але успішно пройшов цензуру, отримав і офіційне, і неофіційне визнання та став, напевно, головним літературним текстом, ґрунтованим на подіях вирішальної битви над Волгою в 1942–1943 роках. Ба більше, виявився одним із хрестоматійних зразків так званої «окопної правди» — жорсткого і «нелакованого» дискурсу про Другу світову війну в деяких радянських письменників. (більше…)
