Художньо-публіцистичний альманах “Єгупець” № 29

29-й номер альманаху «Єгупець» починається з бесіди Костянтина Сігова, Леоніда Фінберга, Світлани Карунської, Бориса Херсонського та Олени Файналової щодо відкриття меморіальної дошки Осипу та Надії Мандельштамам. У блоці «Поезія та проза» представлено добірки віршів сучасних поетів та поеток, Ії Ківи, Інни Лісової, Бориса Херсонського. Крім того, читач має змогу ознайомитися з поезіями Зузанни Ґінчанки у перекладах Ярослава Поліщука. У розділі «Критика та публіцістика» опубліковано тексти Валерії Новодворської, Михайла Міцеля, Елеонори Соловей, а також розмови з Маріанною Кіяновською, Юрком Прохаськом та Григорієм Кочуром. У 29-му номері «Єгупця» вперше представлено рубрику «Сторінки історії», в якій читач може ознайомитися з уривками «Чорної книги» та фрагментами спогадів українських політичних в‘язнів. Рубрика «Мистецтво» містить діалог Сергія Якутовича та Акима Левича, а також серію фотографій Максима Дондюка «Умань. Рош га-Шана». (більше…)

Книга на сайті
видавництва

Метро “Дорогожичі” чи “Бабин Яр”: інтелектуали про ідею перейменування станції

У зв’язку з активним громадським обговоренням ініціативи щодо перейменування станції “Дорогожичі” Київського метрополітену на “Бабин Яр” співробітники Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства звернулися до авторитетних українських митців, істориків, журналістів та громадських діячів із проханням висловити своє ставлення до цієї ідеї. Ми прагнули почути людей, яким справді не байдужа тема пам’яті, зокрема пам’яті про трагедію Бабиного Яру.


(більше…)

Українці та євреї: Інтерв’ю Володимира Єрмоленка з Леонідом Фінбергом

Леонід Фінберг – один із провідних українських дослідників єврейської культури, директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства, головний редактор видавництва «Дух і Літера», член Виконавчої ради Українського ПЕН.

Із Фінбергом Володимир Єрмоленко (редактор цієї книжки) поговорив про українсько-єврейські стосунки в історії, про їхні білі та чорні сторінки, про антисемітизм і порозуміння, український визвольний рух і СРСР, а також про людей, які пов’язують українську та єврейську культури.

Джерело: Україна в історіях та оповідях: Есеї українських інтелектуалів. – Київ: Інтерньюз-Україна; UkraineWorld, 2019. – С. 250–267.

Промова керівника видавничого проекту “Постаті культури” Олексія Сінченка на врученні премії “За збереження історичної пам’яті” ім. Леся Танюка

Шановні пані Нелю й пані Оксано*!
Шановне товариство!

Ім’я Леся Танюка я відкрив для себе випадково, взявши у своїй Богуславській шкільній бібліотеці двотомник творів Миколи Куліша. Відкрив разом з іменем Юрія Шевельова. Тоді це були для мене лише імена авторів, чиї супровідні статті до цього видання вразили глибиною і дали відчуття якоїсь культурної висоти. Незнаної мені висоти. Тоді я ще не знав, як тісно обидва імені увійдуть у моє життя.

Це сталося завдяки родині Романа Корогодського й Оксани Ящишин. Знайомство з ними стало визначальним, бо вони ввели мене у символічне «коло друзів Юрія Шевельова», до якого належали і Лесь Танюк, і Михайлина Коцюбинська, і Євген Сверстюк, і Елеонора Соловей, і багато інших, на чиїх виступах і текстах я зростав та формував власне розуміння культури.

Саме тоді я збагнув, усупереч іншим культурним віянням, що побудова культури на розривах, поза традицією – шлях до невігластва, який не здатен відповісти на питання: «Хто я? Звідки? Куди прямую?» Лише за умови, що індивід узалежнює своє ego від культурної традиції, остання здатна виповнити його багатоголоссям і перетворити на особистість – особистість, для якої існуватиме поняття культурного авторитету. Невизнавання ж такого авторитету – це пошлість, інстинктивне бажання неосвічених знищити культуру. (більше…)

“Я из немногих писателей, у которых нет эго”: Розмова з авторкою поезій “Бабин Яр: Голосами” Маріанною Кіяновською

Борьба за голоса

Дни общения с мертвыми (Dioses de la muerte: я пишу эти слова, только что вернувшись из Мехико) в пост/советской культуре, как мне представляется, перестали быть праздниками, а стали событием будничным, явлением рабочим: вот ты садишься, например, наблюдать новости, а там сообщают, что очередная комиссия приехала в Сандармох вести дознание мертвых насчет их идеологической принадлежности. Так становится ясно, что сегодня голоса и мнения мертвых выводят свою немаловажную партию в какофоническом хоре нашей современности. Мы хотим их слышать — или притворяемся, что хотим.

Поразительная книга украинского поэта Марианны Кияновской «Бабий Яр. Голосами» (2017) вся посвящена этому сложному желанию: нарушить тишину, пролегшую между нашими мертвецами и нами. В книге представлены десятки поэтических высказываний от лица участников катастрофы в Бабьем Яре, на окраине Киева, осенью 1941 года: говорят убитые, убийцы и наблюдатели. (більше…)