Якщо спробувати уявити видання, яке демонструвало би розмаїття підходів і векторів осмислення травми і посттравматичного стресового розладу (ПТСР), то «Почути травму» буде прикладом, кращим за будь-яку енциклопедію. Співавторами книжки можна назвати не лише співрозмовників Кеті Карут, а й усіх теоретиків і практиків, про яких згадано на її сторінках, а також – більшість згаданих травмованих осіб. Дослідники, із якими спілкувалася Карут, свідомі того, що досвід травми часто має колективне і культурне значення, а ті, хто пережили його, надають іще й несвідоме історичне свідчення. Тож вислуховування свідчень травмованих осіб протягом десятиліть сприяло й переглядові уявлень про те, що значить пам’ятати і як реаґувати на те, що опирається добровільному прийняттю і усвідомленню. (більше…)

Владімір Біблєр запропонував власну концепцію діялогіки культури, або логіки діялогу культур. Він наполягає, що слід докорінно змінити осмислення розуму. Замість розуму, який обґрунтовує науку, варто поставити той, що обґрунтовує культуру. А за філософську основу культури він уважає можливість існування різних культур у діялозі одна з одною.

Біблєр прагне осмислити межу ХХ–ХХІ століть. Він помічає зрушення, які непокоять філософське мислення кінця ХХ століття. По-перше, у ХХ столітті, як стверджує Біблєр, поняття культури в дивний спосіб відщеплюється від понять та інтуїцій, які ще недавно збігалися з означенням культури; інакше кажучи, виникає провалля між феноменами культури й феноменами освіти, просвіти і цивілізації. По-друге, спілкування людей «з приводу» творів культури розширюється і поглиблюється, захоплює місця, які відведено іншим феноменам духовного і суспільного життя. По-третє, у ХХ столітті типологічно різні культури втягуються в єдиний часовий і духовний простір, сполучаються між собою. Це свідчить, що у ХХ столітті культура зміщується до епіцентру людського буття. Саме зосередження на цих та інших, менш важливих, «зрушеннях» є для Біблєра визначальним для усвідомлення феномену культури. Крім того, зрушення в культурі ХХ століття увиразнюють новий загальний соціюм, який Біблєр називає соціюмом культури і визначає як особливу, близьку до полісної, соціяльність, або ж як форму вільного спілкування людей у силовому полі культури.

Один із текстів Біблєра присвячено детальному аналізові співвідношення між культурою та цивілізацією. Між соціюмом культури і соціюмом цивілізації існує складне і незвичне спілкування. Однак поза таким спілкуванням немає культури. Сучасність вимагає й осмислення моральнісности, вкоріненої в культурі, свободі та розумі, які може мати лише особистість, у трагедії та катарсисі людського буття, в поетиці творчости. Кожна людина може бути моральнісною, однак це завжди, на думку Біблєра, є душевним подвигом. У його філософії принципово розрізняються моральність і моральнісність. Це розрізнення сягає німецької традиції філософування, де є терміни Sitlichkeit (від Sitte – звичай; Sitten – поведінка, звичаї) та Moralitat. У книжці поставлено запитання і про те, що значить жити напередодні ХХІ століття у нормальному (неідеальному) суспільстві? Відтак Біблєр звертається до соціяльно-філософських проблем. Зокрема, намагається осмислити засади громадянського суспільства.

Окрім текстів самого Біблєра, в книжці є статті, присвячені спогадам про нього й аналізові стилю філософування і тем його творчости. Анатолій Ахутін зауважує, що діялогіка Біблєра відрізняється від інших варіянтів діялогічної філософії ХХ століття, оскільки виникла з міркувань про суть самої філософії. Біблєр, на думку Ахутіна, не просто займався філософією, а й усім своїм єством був філософом. А це означало наважитися на радикальну визначеність думки. Іріна Бєрлянд ділиться спогадами про Біблєра. Зауважує, що йому було притаманне розуміння особливого «призначення» філософа, що проявляється в гостро соціяльному та гостро сучасному характері його концепції діялогіки. Анатолій Волинець ділиться власним досвідом читання творів Біблєра, зауважуючи, що текст Біблєра всуціль діялогічний. Діялог тут представлено у взаємоперетворенні ідей, а Біблєрова філософія завжди передбачає рівноправних опонентів, які мають неусувний сенс.

Джерело: Критика, квітень 2019