Нова книжка британського соціолога Зиґмунта Баумана та литовського політолога Леонідаса Донскіса є продовженням їхньої збірки «Моральна сліпота». У формі інтелектуального діалогу автори розмірковують над тим, що таке зло, досліджують його форми та способи виявлення у сучасному світі. У центрі уваги опинилася новизна зла, його постійні зміни, феномен «адіафоризації» як відмови від моральної оцінки. На думку філософів, сучасний світ перетворюється на світ, у якому відбувається відродження фаталістичної та детерміністської концепції маніхейства. Автори розмірковують над постімперським розвитком країн Східної та Центральної Європи (зокрема країн Балтії): наслідками спустошливого соціального експерименту. Окремий розділ книжки присвячено драматичному військовому протистоянню Росії з Україною, осмисленому в контексті від кафкіанства (стале зло) до орвеліанства (плинне зло, яке вербує прихильників). (більше…)
видавництва
Радянський Союз став першою в історії державою, в якій офіційна ідеологія пронизувала всі сфери й рівні життя, перетворюючи громадян на безликі та взаємозамінні гвинтики колосальної системи. Американський журналіст Девід Саттер, який у 1970‒1990-ті роки працював кореспондентом в СРСР, у своїй книзі показує життя радянських людей і трагічні наслідки цього соціального експерименту. 
Советский Союз стал первым в истории государством, в котором официальная идеология пронизывала все сферы и уровни жизни, превращая граждан в безликие и взаимозаменяемые винтики колоссальной системы. Американский журналист Дэвид Саттер, работавший в 1970–1990-е годы корреспондентом в СССР, в своей книге показывает жизнь советских людей и трагические последствия этого социального эксперимента. 
«Опір і пристосування – такі дві позиції формували поведінку поляків у всі періоди існування ПНР , – пише автор у вступному слові. І саме під таким кутом зору розглядає суспільні процеси, політичні концепції, опозиційні рухи в соціалістичній Польщі. Дослідження охоплюють період від 1945 року, коли країна опинилася в орбіті впливу СРСР, до 1980 року, коли після створення «Солідарності» та розгортання під її орудою широкого протестного руху комуністична влада запровадила воєнний стан. Порушена тут тематика мало відома українському читачеві, тож, очевидно, приверне увагу дослідників і, можливо, спонукає до порівняння з тогочасною ситуацією в Україні (дисидентський рух, поширення самвидаву, суспільні позиції пристосування до системи та опору їй). 
Життя в окупованому Львові описано з перспективи особистої історії. Головну увагу зосереджено на поведінці людей, що постали перед загрозою смерті. Однак незвичність оповіді, що спирається на щоденники, спогади, листи і навіть протоколи допитів, полягає не тільки в цьому. Йдеться про долю людей і водночас долю польської, української та єврейської інтеліґенції, про складні стосунки між ними, про різні вияви солідарності та ворожості, в основі яких лежали відвага і страх.
